23-го серпня 1966 року апарат "Lunar Orbiter 1" зробив перше фото Землі з орбіти Місяця.
Згаданий роботизований космічний апарат було запущено 10 серпня 1966. "Lunar Orbiter 1" був виведений на еліптичну майже екваторіальну місячну орбіту через 92,1 години після запуску.
20 серпня 1977 року з космодрому Космічного центру імені Кеннеді на мисі Канаверал (штат Флорида, США) було запущено автоматичну міжпланетну станцію "Вояджер-2". Для запуску була використана ракета-носій Titan IIIE/Centaur.
"Вояджер-2" успішно виконав свою основну місію: він відвідав системи Юпітера (1979), Сатурна (1981), Урана (1986) й Нептуна (1989). Нині космічний апарат виконує свою розширену місію з вивчення міжзоряного середовища. Станом на січень 2024 року він перебуває на відстані 136 а. о. (20,3 млрд км) від Землі.
Більш детально про місію за покликання.
Лише після винайдення телескопа люди змогли вперше побачити кільця Сатурна. Через нечіткість телескопа Галілей не міг визначити, що це за кільця, і помилково припустив, що по обидва боки від Сатурна є два великі супутники.
Свою наукову подорож він почав у Трініті-коледжі Кембриджу, який закінчив у 1823 році. А вже за кілька років став Лукасівським професором математики, а згодом — професором астрономії та директором Кембриджської обсерваторії.
У 1835 році Ейрі очолив Королівську Гринвічську обсерваторію, якою кепував понал 45 років. І не просто очолив — повністю її реорганізував: оновив обладнання, врятував тисячі місячних спостережень і зробив обсерваторію зразком точності для всього наукового світу.
Ейрі мав неабиякий вплив у наукових колах Британії. Виступав проти державного фінансування "чистої науки", вважаючи, що оригінальні дослідження краще залишити приватним особам та установам..
16 липня 1969 року о 13 годині 32 хвилини за Гринвічем розпочалася місія «Apollo-11», вже через декілька днів астронавти Ніл Армстронг та Базз Олдрін висядяться на поверхню Місяця.
Двигуни всіх трьох ступенів ракети-носія «Сатурн V» відпрацювали за розрахунковою програмою і корабель було виведено на геоцентричну орбіту, близьку до розрахункової.
10-го березня 1977 науковці Джеймс Елліот (James Elliot), Едвард Данем (Edward Dunham) та Джесі Мінк (Jessica Mink) підтвердили існування системи кілець у Урана у рамках спостережень на борту Повітряної обсерваторії Койпера (Kuiper Airborne Observatory) - телескопу встановленого на модифікований літак Lockheed C-141 Starlifter.
На сьогодні відомо 13 окремих кілець. У порядку збільшення відстані від планети вони розташовані так: 1986U2R / ζ, 6, 5, 4, α, β, η, γ, δ, λ, ε, ν і μ. Мінімальний радіус має кільце 1986U2R / ζ (38 000 км), максимальний - кільце μ (приблизно 98 000 км). Між основними кільцями можуть бути слабкі пилові кільцеві скупчення й незамкнені дуги. Ймовірно, вони складаються з водяного льоду із включеннями органіки.
Цікавим фактом є те, що 22-го лютого 1789 року кільця спостерігав британський астроном Вільям Гершель про що свідчать записи у його щоденнику де він навіть намалював їхню діаграму. Суперечки про те як науковець спромігся помітити кільця Урана ще у XVIII ст. тривають і до сьогодні.
4-го березня 1979 року апарат "Voyager-1" виявив кільця Юпітера.
Кільця Юпітера настільки тьмяні, що їх надзвичайно важко побачити з Землі (спостереження можливе у ІЧ-діапазоні), навіть перебуваючи ближче до планети їх можна спостерігати коли сонячне проміння світить крізь них. Після "Voyager-1" кільця досліджували апарати "Galileo" та "Juno".
Ширина кілець становить близько 1000 км, а товщина - не більш 30 км, вони розташовані на відстань приблизно 57 000 км від верхніх шарів атмосфери Юпітера. Науковці припускають, що кільця складаються з матеріалу, який був викинутий на орбіту планети після падіння комет/астероїдів на супутники Юпітера. Також імовірними джерелами матеріалу для кілець є супутники Метис і Адрастея, чиї орбіти лежать у межах кілець.
Одним із його «батьків» називають італійця Гульєльмо Марконі - науковця, винахідника, Нобелівського лауреата в галузі фізики.
Ще 20-річним юнаком цей уродженець Болоньї якось одного дня надіслав бездротовий сигнал в поле зі свого саду на відстань 3 км. І ось із цього моменту все починається. І не лише в його життєвій історії, а й в історії людства, яке отримало в свої руки такий сильний інструмент - радіо.
Докладніше...
4-го лютого 1906 року народився американський астроном Клайд Томбо (Clyde Tombaugh) — американський астроном, який відкрив велике число астероїдів, а також карликову планету Плутон в 1930 (упродовж 1930—2006 Плутон вважався планетою).
Томбо використовував 13-дюймовий астрограф обсерваторії, щоб отримати фотографії однієї і тієї ж частини неба, у різні ночі. Для порівняння зображень використовувався блінк-мікроскоп. На момент зміни зображення, рухомі об'єкти, такі як планета, перемістяться з одного місця в інше, в той час, як найвіддаленіші об'єкти, такі, як зірки, не змінюють свого положення. Томбо виявив такий об'єкт, що рухається, і подальші спостереження показали, що це планета. Відкриття було зроблено у вівторок, 18 лютого 1930, за допомогою зображень, отриманих у січні того ж року.
1-го лютого 2003 року шатл "Columbia" розпався під час входження в атмосферу Землі. Причиною катастрофи стало руйнування зовнішнього теплоізоляційного шару на лівій площині крила шатла, викликане падінням на нього шматка теплоізоляції кисневого бака під час старту місії STS-107, 16-го січня 2003 року.
Усі семеро астронавтів загинули: (зліва направо) Девід Браун, Річард Гасбанд, Лорел Кларк, Калпана Чавла, Майкл Андерсон, Вільям Маккул, Ілан Рамон.
Це свято було запроваджене на честь того, що у 1851 році було доведено, що Земля обертається навколо Сонця. Сьогодні людям відомо, що Земля обертається навколо майже вертикальної осі кожні 24 години, що утворює один земний день. Але ці базові знання не завжди були такими незаперечними.
Лише у 1851 році французький фізик Леон Фуко продемонстрував, як обертається наша планета, за допомогою пристрою, тепер відомого як маятник Фуко (великого масивного маятника, підвішеного до склепіння просторої високої зали, коливання котрого відображають обертання Землі).
Вперше Фуко здійснив експеримент з використанням такого маятника 8 січня 1851 року в погребі свого будинку у Парижі. Для цього він закріпив на куполі Пантеону (Париж) величезний маятник. Завдяки кріпленню зі сталевого дроту маятник міг рухатися в будь-який бік. Коли Фуко повертав його, то помітив обертання площини приладу, хоча пояснення цьому в нього не було. Вчений спочатку приміряв модель планети на свій латунний маятник, що допомогло зрозуміти – він науково довів обертання Землі. Своє спостереження він зафіксував вночі саме 8 січня. Маятник отримав назву «маятник Фуко». А пам’ять про цей досвід вшановується кожного року.
23-го листопада 1837 року народився нідерландський фізик-теоретик і термодинамік Ян Дідерик ван дер Ваальс.
Його найбільше досягнення - це рівняння (назване на його честь), що описує збільшення тиску при зменшенні об'єму розріджених газів, перенасичену пару, перегріту рідину, різке зменшення стисливості в рідкій фазі.
Рівняння ван дер Ваальса визначає також критичну температуру, вище якої газ не зріджується при жодному тиску. Фактично рівняння Ван дер Ваальса описує різницю між станом реального та ідеального газів.
Félicette - єдиний на сьогодні кіт, який пережив політ у космос. 18-го жовтня 1963 року Félicette, - бродяча кішка, яку знайшли на вулицях Парижу була відправлена у космос на ракеті Véronique AGI 47. Політ протривав 15 хвилин, після чого капсула з твариною успішно повернулася на Землю.
12 вересня 2024 Місія SpaceX Polaris Dawn ознаменувала перший в історії приватний вихід у відкритий космос. Екіпаж на чолі з мільярдером Джаредом Айзекманом здійснив цей історичний вихід на борту капсули SpaceX Crew Dragon, продемонструвавши можливості нещодавно розроблених для таких прогулянок скафандрів. Ця віха стала наступною після рекордного підйому на висоту 1400 кілометрів, що є найвищим показником для пілотованої місії з часів програми НАСА «Аполлон».
27-го серпня 1962 року відбувся пуск апарату "Mariner 2" до Венери. "Mariner 2" став першим апаратом, який успішно провів дослідження іншої планети та проклав шлях до досліджень планет, супутників астероїдів та комет у нашій зоряній системі.
Перше зображення нашої планети зробив космічний апарат NASA під назвою "Lunar Orbiter 1" 23 серпня 1966 року. Цей орбітальний апарат був призначений для дослідження поверхні Місяця та став другим в історії штучним супутником Місяця після радянського апарата "Місяць-10".
Дані, які NASA отримало від цього апарату через кілька років, використовувалися, щоб визначити місце для висадки перших людей на Місяць у 1969 році. Зображення Землі, зроблене космічним апаратом "Lunar Orbiter 1", звичайно, відрізняється від сучасних знімків. Адже тоді для зйомки використовувалися технології 60-х років минулого століття.
На першому зображенні Землі, яке було зроблено з орбіти Місяця, половина нашої планети освітлена Сонцем, а половина поринула в ніч. Фотографія, яка була зроблена з відстані 380 тисяч км, не дуже деталізована, але, згідно з звітом NASA, тут зображена освітлена частина Землі від Стамбула до Кейптауна (Південна Африка).
Перше зображення нашої планети зробив космічний апарат NASA під назвою "Lunar Orbiter 1" 23 серпня 1966 року
Фото: NASA
3-го липня 2003 року апарат "Mars Express", перебуваючи на шляху до Марса, розвернув свою камеру та сфотографував Землю та Місяць. На момент фотографування відстань до нашої планети становила ≈ 8 мільйонів км
43 роки тому Спейс-шаттл Колумбія здійснив успішну посадку на дні висохлого озера біля бази ВПС США Едвардс.
Це був перший політ програми Спейс-шаттл, який і розпочав еру легендарного корабля.
Фільм. Спейс Шаттл: Історія славетного американського корабля. Канал Alpha Centauri
12 квітня ми відзначаємо День працівників ракетно-космічної галузі України. І як сьогодні не згадати генія, чиї ідеї випередили час - Юрія Кондратюка.
Його внесок у науку можна сміливо назвати неоціненним, адже саме він запропонував безліч сміливих, новаторських ідей, що пізніше дозволили людству вперше побувати у космосі.
Та найголовнішим його досягненням стала схема польоту до Місяця, що пізніше отримала назву «траса Кондратюка». Саме ця розробка допомогла американцям успішно посадити корабель на Місяць у 1969 році.
