10-го березня 1977 науковці Джеймс Елліот (James Elliot), Едвард Данем (Edward Dunham) та Джесі Мінк (Jessica Mink) підтвердили існування системи кілець у Урана у рамках спостережень на борту Повітряної обсерваторії Койпера (Kuiper Airborne Observatory) - телескопу встановленого на модифікований літак Lockheed C-141 Starlifter.
На сьогодні відомо 13 окремих кілець. У порядку збільшення відстані від планети вони розташовані так: 1986U2R / ζ, 6, 5, 4, α, β, η, γ, δ, λ, ε, ν і μ. Мінімальний радіус має кільце 1986U2R / ζ (38 000 км), максимальний - кільце μ (приблизно 98 000 км). Між основними кільцями можуть бути слабкі пилові кільцеві скупчення й незамкнені дуги. Ймовірно, вони складаються з водяного льоду із включеннями органіки.
Цікавим фактом є те, що 22-го лютого 1789 року кільця спостерігав британський астроном Вільям Гершель про що свідчать записи у його щоденнику де він навіть намалював їхню діаграму. Суперечки про те як науковець спромігся помітити кільця Урана ще у XVIII ст. тривають і до сьогодні.
